Одне молоде подружжя, яке колекціонувало антикваріат, а особливо чайні чашки, увійшли в магазин. Побачивши одне незвичайне горнятко, вони спитали: „Чи можна подивитись на це горнятко? Ми ще ніколи не бачили настільки гарної чашки.” Коли жінка передала її їм, чашка промовила: „Ви не розумієте, я не завжди була чашкою для чаю. Був час, коли я були лише шматком червоної глини…
Мій майстер взяв мене і почав крутити, і бити мене знову й знову і я закричала: „Не роби цього! Мені це не подобається! Залиши мене в спокої.”, але він тільки посміхнувся і лагідно сказав: „Ще ні.”І тоді – БАХ! Я опинилась на колесі, яке оберталось і раптом мене почало крутити, і крутити, й крутити. „Перестань! В мене паморочиться в голові! Мене зараз знудить!” – закричала я. Але майстер тільки кивнув і тихо сказав: „Ще ні.”
Він крутив мене, штовхав і бив, деформуючи так, як йому подобалось і тоді … тоді він поставив мене у піч. Я ще ніколи не відчувала такого жару. Я кричала, стукала і стукала в двері. „Допоможіть! Заберіть мене звідси!” Я могла бачити його крізь щілину і я могла читати в нього по губах, як він похитав головою: „Ще ні.”
Коли я подумала, що більше не зможу витримати ані хвилини, двері відчинились. Він обережно вийняв мене і поставив на полицю, і я почала холонути. „О, це таке приємне відчуття! Ах, це вже набагато краще”, — подумала я. Але після того, як я охолонула, він зняв мене і розфарбував. Запах був жахливий. Я подумала, що я задихнусь. „О, будь ласка, перестань, перестань!” – закричала я. А він тільки похитав головою і сказав: „Ще ні.” Тоді він раптом поставив мене назад у піч. Тільки це вже було не так, як вперше. Цього разу було вдвічі гарячіше і я знала, що можу задихнутись. Я благала. Я просила. Я кричала. Я була впевнена, що не витримаю. Я була готова здатись.
І тоді двері відчинились і він вийняв мене і поставив на полицю, де я остигала і чекала, чекала, бажаючи знати, що тепер він збирається зробити зі мною? За годину він взяв дзеркало і сказав: „Подивись на себе”. І я глянула. Я сказала: „Це не я, це не можу бути я. Це прекрасно. Я прекрасна! ”Тихо він сказав: „Я хочу, щоб ти пам’ятала це: я знаю, що тобі було боляче, коли я крутив, бив, штовхав тебе, але якби я залишив тебе у спокої, ти б висохла. Я знаю, що в тебе паморочилось в голові, коли ти оберталась на колі, але якби я зупинився, ти б розкришилась.
Я знаю, що було боляче, гаряче і неприємно в печі, але якби я не поставив тебе туди, в тебе б з’явились тріщини. Знаю, що запахи були огидні, коли я розфарбовував і розмальовував тебе, але якби я не зробив цього, ти ніколи б не загартувалась. В твоєму житті б ніколи не було кольорів. І якби я не поставив тебе вдруге у піч, ти не прожила б довго, бо не втримала б твердості. Тепер ти – закінчений виріб. Тепер ти – те, що було в моєму задумі, коли я тільки починав тебе.”
І тому коли життя здається важким і тебе нестерпно б’є, штовхає і кидає; коли твій світ здається виходить з-під контролю; коли ти ніби опинився посеред вогню випробувань; коли життя, здається, „смердить”, спробуй зробити так:
Завари собі улюблений чай у твоїй найгарнішій чашці, сядь і порозмовляй трохи з Майстром.
... Звичайна чорна ворона зайшла в ресторан і тут же помітила білу ворону, що сиділа в кутку.
Вона підійшла до стійки, взяла свій гаманець і демонстративно крикнула: - "Офіціант! - Я купую їжу для всіх в цьому ресторані, крім цієї білої ворони!"
Офіціант взяв гроші і розніс всім їжу, крім білої ворони. Однак, замість того, щоб відчути себе ніяково, біла ворона просто подивилася на звичайну чорну ворону, посміхнулася і крикнула:
-
"Дякую!"
Це
ще більше розлютило чорну ворону.
Тоді,
вона знову дістала свій гаманець і крикнула:
"Офіціант!
Цього разу я пригощаю всіх вином, крім цієї білої ворони!"
І
ось, офіціант взяв гроші і став розносити всім вино, крім білої ворони. Але,
замість того, щоб розсердитися, біла ворона знову вигукнула: - "Дякую!"
Чорна
ворона, розлючена від гніву нахилилася до барної стійки і запитала:
-
"Що
не так з цією білою вороною? Я купила всім їжі і вина в цьому ресторані, крім
неї, а вона кричить мені: - "Дякую!" Вона що, божевільна???"
Офіціант
посміхнувся і сказав: "Ні ... вона просто власник цього ресторану".
📌Тримайтесь подалі від гніву - він
завдає болю тільки вам!
📌Якщо ви маєте рацію, тоді вам не
потрібно злитися!
📌А якщо ви помиляєтеся, то ви не
маєте ніякого права сердитися!
📌Терпіння в сім'ї - це любов!
📌Терплячість до інших - це повага!
📌Терплячість до себе - це
впевненість!
📌Пам’ятайте, що кожне випробування
в нашому житті дає нам шанс стати кращими або гіршими.
Давним-давно
в маленькому містечку в Індії жив слуга зі своїм паном. Пан був милосердним, і
завдяки цій рисі слуга зумів вивчитися грамоті і наукам, що було дивиною для
людей його положення.
Однією
з щоденних обов’язків слуги було приносити воду з глибокого колодязя, який
знаходився дуже далеко. Але слуга був старанним, тому кожен день ходив до
колодязя і назад.
Для
того, щоб принести воду, слуга використовував спеціальне пристосування: два
глечика, прив’язаних до двох кінців довгої жердини. Один з глечиків був дуже
красивим, ідеальної форми, в той час як інший – з тріщиною. Тому, поки слуга
повертався додому від колодязя, то у нього залишалося вже не два глечика з
водою, а тільки півтора.
Слуга
ніколи не скаржився на цю обставину, як і його господар. Всі були
задоволені.
Але
глечик ідеальної форми надзвичайно пишався собою і постійно хвалився глекові з
тріщинкою: «Так просто подивися на себе. Ти навіть не в змозі утримати всю
воду, поки слуга повертається додому. Ти абсолютно даремний. На відміну від
тебе, я можу утримати в собі вдвічі більше води! Навіть господар любить мене
більше! »
Ці
слова завдавали біль тріснутому глеку. Він сумував і сумував. Але мудрий слуга
нічого не говорив і весь час носив воду за допомогою цих двох глечиків. При
цьому він не скаржився своєму господареві і ніяк не реагував на зауваження
цілого глечика.
Але
гарний глечик ніяк не вгамовувався і продовжував жартувати і знущатися над
тріснутим. Так тривало близько двох років: тріснутий глечик терпів знущання,
глузування і вірно служив своєму господареві, як міг.
Однак
в один день він все ж не витримав і розплакався, коли мудрий слуга ніс воду
додому: «Мені соромно. Мені так соромно, що мене колись надбили, що я так
і не виконав місію свого життя – не став справжнім помічником. Мені так
шкода, що через мене ваш господар буде сердитися на вас – адже приносите менше
води…»
Слуга
у відповідь тільки усміхнувся і відповів: «Глечик, а чи не помітив ти чогось
особливого? Невже ти ніколи не помічав, що коли я повертаюся додому з
водою, то завжди перекладаю тебе на ліве плече?»
Глечик
витер сльози і задумався. І він згадав! Дійсно, завжди і при
будь-якій погоді слуга перекладав його на ліве плече, коли вони поверталися
додому. «Так, саме так ви завжди надходили, – сказав він юнакові. –
Але чому?»
«Поглянь
на дорогу зліва від нас», – відповів слуга, посміхаючись.
Глечик
подивився. І, о диво! Одна сторона дороги, від колодязя до будинку,
була вся – в чудових квітах!
Тріснутий
глечик не міг повірити!
«Все
це завдяки тобі, маленький глечик. Я спеціально ніс тебе на лівому плечі,
щоб ти міг поливати насіння квітів, які я посадив кілька років тому. Я
приношу ці прекрасні квіти своєму господареві і роблю його щасливим. Ти
стільки доброго зробив для мене і для нас усіх, просто існуючи. Тому
повинен пишатися собою, наш чудовий глечик», – відповів слуга.
Мораль цієї чудової історії така: просто
живіть. Живіть з усіма своїми недоліками. У Творця був свій особливий
план, коли він створював вас. Навіть якщо сьогодні ви не розумієте
остаточного задуму – одного разу все відкриється!
Одного разу повз тих місць проходив старець і попросився до рибалки на
нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь вистачило на всіх,
і відвели в найзручніше місце в будинку.
Вранці, зібравшись іти, старець запитав, чим йому віддячити господарів за
дах і їжу. Бачучи, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки усміхнувся і
сказав:
– Бачу, ти людина мудра і багато чого побачив. Дай же мені в подяку пораду
— як вибратися з убогості, і цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з бідності, втопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки його і бачили.
Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець
геть розуму позбувся? Як же я втоплю човен – ми і зараз заледве животіємо, а
без нього і зовсім від голоду помремо…»
Не послухав рибалка пораду, жив як раніше, бідував все більше – ось вже і
без вечері нерідко відправлялася спати вся його сім’я.
А одного разу, в сильну бурю, його старенький човник розбився, сам рибалка
ледь-ледь вцілів.
Посиділи, пожурилися, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і
знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Через якийсь час привела їх річка у велике рибальське селище.
Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого-то у
нього не було і купити не було за що.
Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.
Довго він так сидів і поміж своїх сумних думок став помічати: той човен
вимагає ремонту, і он той непогано б поновити, а цей взагалі ось-ось
розвалиться, якщо терміново його не відремонтувати…
І став рибалка човни ремонтувати, ось це вже він вмів чудово! Скільки йому
колись довелося пововтузитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх дрібницях, що,
сам того не помітивши, він став прекрасним майстром!
Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить,
мовляв, людина чудеса, лагодить човни – краще нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди.
Небагато часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не будь-який, а з
красивим садом. І гроші стали у нього з’являтися, а вже про голод в родині
ніхто вже й не згадував.
Тоді тільки рибалка і згадав того старця з його порадою втопити човен і
зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває, – сказала Луна, – людина чіпляється за старе до
останнього, боячись змін більше, ніж звичних турбот і прикростей.
А зміни, з чого б вони не починалися, завжди на краще. Особливо, коли
людина готова це побачити і прийняти!»
Інструкція До Життя Від Буддійських Монахів
1. Ти отримаєш тіло. Воно може тобі подобатися або не подобатися, але це єдине, що точно буде в твоєму розпорядженні до кінця твоїх днів.
2. Тобі доведеться вчитися в школі під назвою Життя на планеті Земля. Кожна людина і кожна подія - твій універсальний учитель.
3. Не існує помилок, тільки уроки. Невдачі - невід'ємна частина успіху. Невинних жертв немає - всі тільки студенти.
4. Урок буде повторюватися в найрізноманітніших формах, поки не буде засвоєний повністю. Якщо не зрозумієш легкі уроки - вони стануть важчі. Коли зрозумієш - перейдеш до наступного уроку.
5. Зовнішні проблеми - точне відображення твого внутрішнього стану. Якщо зміниш свій внутрішній світ - зовнішній світ так само зміниться для тебе.
6. Ти зрозумієш, що урок засвоєний, коли твоя поведінка і ставлення до страждань зміняться. Мудрість досягається практикою. Трохи чогось краще, ніж багато нічого.
7. Немає місця і часу краще ніж «тут і зараз». «Там» нітрохи не краще ніж «тут». Коли твоє «там» стане «тут», ти отримаєш інше «там», яке знову буде здаватися краще, ніж «тут».
8. Інші - лише твоє відображення. Ти не можеш любити чи ненавидіти те, що є в інших, якщо це не відображає твоїх власних якостей.
9. Життя майструє раму, а картину пишеш ти. Якщо ти не візьмеш відповідальність за написання картини, то за тебе її напишуть інші.
10. Ти отримаєш все, що захочеш. Твої минулі і справжні бажання і думки визначають твоє майбутнє.
11. Всі відповіді знаходяться в тобі. Ти знаєш більше, ніж написано в книгах. Але щоб згадати це - потрібно читати книги, дивитися в себе, слухати себе і довіряти собі.
Притча про те, як потрібно поводитися, коли вас хочуть зачепити за живе
Час від часу всі ми стаємо учасниками якого-небудь конфлікту і можемо почути на свою адресу щось образливе. Хтось свідомо намагається нас зачепити, а хтось говорить зайве на емоціях і сам потім шкодує про це. У будь-якому випадку, впоратися з образами набагато простіше, якщо знати як на них реагувати. У цьому допоможе стара притча, про яку я дізнався і хотів би поділитися з вами.
У далекі часи жив мудрець, який мандрував по світу. Він допомагав бідним і скривдженим, завжди був готовий вислухати і дати мудру пораду. У кожному місті у нього з’являлися вдячні шанувальники. Одного разу старець вирішив повернутися в рідне місто, в якому не був багато років. Але жителі зустріли його образами. Вони кричали:
– Іди, звідки прийшов! Де ти був весь цей час, нероба, поки ми працювали в поті чола?
– Бродяга! – підхопив хтось.
– Розбійник! Він напевно живе тим, що краде у чесних людей!
– Злодій! П’яниця!
Але старий ніяк не реагував на ці слова. Він просто йшов по вулиці до свого закинутого будинку. Один юнак побіг слідом за ним і запитав:
– Чому ти їм не відповідаєш? Я знаю, що ти мудрий чоловік, і всі ці злі слова – чистий наклеп!
– Ходімо зі мною, я хочу дещо тобі показати, – відповів старий.
Разом вони зайшли в його будинок. Там мудрець довго рився в старій скрині і, нарешті, дістав звідти брудне і пошарпане лахміття.
– Ось, примір, – з цими словами він кинув ганчір’я юнакові.
Той обурено вигукнув:
– Навіщо мені ці обноски? Я що, схожий на жебрака?
– Ось бачиш, – спокійно відповів мудрець. – Ти відмовився надягати лахміття, бо точно знаєш: ти – не той, для кого воно призначено. Так і мене не зачіпають злі слова, адже я знаю, що насправді вони не про мене. Тільки ти сам можеш вирішити, чи “одягнути” на себе все, що тобі пропонують.
Яка мораль цієї притчі?
Не треба слухати тих, хто говорить про тебе щось не те, адже тільки ти знаєш, через що ти пройшов і до чого прагнеш. Тільки ти можеш знати, ким насправді є. Слухаючи чужі висловлювання, докори, образи і приймаючи їх на свій рахунок, можна загнати себе в глухий кут, а безвихідь не дає ніякого прогресу. Будь вище цього, будь сильніше і йди до своєї мети, хто б що не говорив.
Машинка
